15 грудня – закриття навігації на водних об’єктах області

З метою упорядкування використання та забезпечення руху плавзасобів, попередження нещасних випадків із людьми на воді розпорядженням голови облдержадміністрації 15 грудня закривається навігація для маломірних суден та інших плавзасобів.

Так шо панове, ко має яхти, катера, човни, тазики та корита, з 15 грудня плавати не зможете. Бо так вирішив голова облдержадміністрації. Закарпаття це ж українська Венеція, завжди славилася своїми численими озерами, річками, каналами і навіть морями. Тому треба це все контролювати, аби числені туристи на своїх яхтах перед Новим роком не заблудилися в безкрайніх водних просторах Закарпаття.
Новина звичайно шо хренова. Бо чув ім на базарі, што Роман Абрамович хотів до нас на Різдво приплисти на своїй 100 метровій яхті, каже хоче попробувати наш бограш та кифлики. А тут така оказія вийшла...

Ужгородські «насолодники життя» на вулицях міста «скошують» тринь-траву

Першою під пильне око міліції, 2 грудня, потрапила непрацююча ужгородка 1987 року народження. Дівчина, йдучи вулицею Володимирською, привернула увагу правоохоронців своєю невпевненою ходою та нездоровим блиском в очах.

Ужгородські правоохоронці настільки кваліфіковані спеціалісти, що навіть Доктор Хаус відпочиває!. Бо тільки вони можуть на око відразу визначити, що людина ніде не працює, ідентифікувати ступінь нездорового блиску в очах й визначити хворобу.

Того ж дня на вул. Легоцького було затримано ще двох ужгородських «дружбанів» 1991 та 1992 років народження. Під час проведеного правоохоронцями особистого огляду «міських соколів», в одного з них було знайдено та вилучено з кишені пакет, в якому було більше 5 грамів «тринь-трави». Наразі, що хотіли робити «браві» хлопці з «дурман-зіллям» — з’ясовує міліція.

Що хотіли робити в Новому районі два дружбани з 5 грамами тринь-трави, я сам не розумію... Очевидно, що міліція по гарячим слідам створила експертну-аналітичну групу, яка зараз напружено працює і перевіряє всі версії, що можна робити з тринь-травою.

...У момент «сповіді» про свою «прогулянку» на даху, працівникам міліції, один з хлопців сам дістав із своєї нижньої білизни паперовий згорток, у якому знаходилося більше 5 грамів маріхуани. «Насолоду» у затриманих було вилучено відразу.

Наші правоохоронці вміють не тільки визначити діагноз на око, але й проводять церковну-просвітницьку діяльність, в тому числі приймають сповіді і відпускають гріхи. Їхні прихожани самі дістають із трусів пакети з насолодою і під крики "Халі-луя, возьми свет!!!" вщент знищують дурман-зілля.

Жаль, що наша молодь, яка «бавиться» із марихуаною, хоче бачити реалії свого життя тільки через «рожеві окуляри». Таке їхнє бачення до добра не приведе не тільки їх самих, але і наше суспільство.

А у мене склалося враження, що автори цього опусу перші дізналися що можна робити з тринь-травою і в підсумку написали цю веселу, іронічну статтю.

Я обожнюю читати інтерв'ю в чиновників, які розповідають про свою важку і почесну працю, як вони виконують державні програми, на наше з вами благо. Це дивовижний політ фантазії, уявних цифр та гіперсамолюбства. Найулюбленіше слово, яке люблять вживати "слуги народу" це "освоїли кошти". По-нашому, це означає, запиздили. Якось випадково натрапив на сайті Закарпаття-онлайн на одну дуже цікаву статтю з претензійним заголовком: "Незважаючи на регулярне недофінансування, на Закарпатті тривають роботи з протипаводкового захисту"

Відразу подумалося, ох як завернув автор.Мабуть точно фанат фільму-катастрофа Роланда Емеріха "Послезавтра". Початок статті тільки підтвердив мої підозри про глобальність масштабу:

Здається, якою б не була в нашій області опозиція, хай як би критикувала владу, але важливість протипаводкового захисту Закарпаття, не заперечував ніхто й ніколи. Переймається цим питанням державне підприємство "Об'єднана дирекція будівництва водогосподарських об'єктів Закарпатської області".

Сльоза! Скупа сльоза скотилася у мене на обличчі, коли я подумав, яка нелегка доля в цього державного підприємства. Ми сидимо в інеті і ніфіга не робимо, Вона працює, а "Об'єднана дирекція будівництва водогосподарських об'єктів Закарпатської області" переймається питанням протипаводкого захисту Закарпаття!!! Не перемикайте канали, далі буде ще страшніше...

На всі 100 % програма була про­фінансована тільки 2006 року. На жаль, відтак її недофінансовували. Вже 2007-го недодали близько 26 мільйонів. Через рік "допоміг" липневий паводок – і нам докинули 100 мільйонів, але все ж таки програмного показника не досягли. Ну, а 2009-го з 214 мільйонів гривень, які мали спрямувати в нашу область, надійде лише 164, – розповідає директор державного підприємства Ростислав Федів.

Слава тобі Господи, що в нас були паводки. Все таки є на світі справедливість! Адже завдяки паводку, моя улюблена "Об'єднана дирекція будівництва водогосподарських об'єктів Закарпатської області" додатково отримала 100 млн. грн. на фінансування. Правда не все в ладу в Датському королівстві, як ми бачимо, бо з 214 млн. наші невтомні труженики отримали тільки 164 млн. А це все таки серйозні втрати при "освоєні" коштів.

Але незважаючи на це, за всі роки завдання, які ставила перед нами держава в особі Держводгоспу України, виконані на 100 %. Вдалося побудувати близько 120 кілометрів захисних дамб, близько 30 кілометрів берегоукріплень і ввести в експлуатацію 6 гідротехнічних споруд. Загальна кількість зведених об’єктів сягає сотні.

Коли я прочитав ці рядки, то ледь не зомлів. Ви тільки вдумаєтеся в ці цифри: 120 км захисних дамб! Це просто фантастика! Якщо з такими темпами і фінансуванням наше підприємство буде й надалі працювати, то я впевнений, що за своїми розмірами захисні дамби Закарпаття наздоженуть Велику Китайську Стіну.

Я завжди думав, що пріоритетом країни є захист життя людей, гарантування безпеки життєдіяльності, безпеки праці. Але є в області чиновники, які цього не розуміють і надають пріоритет зовсім іншому. Говорю про Закарпатдержрибохорону. Хай як це дивно звучить, але протягом року вони систематично блокують роботу на об’єктах протипаводкового захисту.

Окрім того, варто зазначити, що на наших річках, на підставі наказів Закарпатдержрибоохорони нерест триває близько семи місяців. Тобто на виконання робіт залишається січень, лютий і три літні місяці. Виникає запитання: при цих заборонах і стані фінансування – коли ж будувати?

Відразу видно, яка благородна і високоморальна людина, наш герой. Він ночами не спить, переживає за безпеку людей, будує найдовшу в Європі захисну дамбу, молиться та просить у Господа і ще пару паводків, бо вкрай не вистачає коштів. Всі і все проти нього, навіть Закарпатдержрибохорона вставляє палки в колеса. І дійсно коли будувати? Тобто коли можна запиздити ті сотні мільйонів грн. що нам дають на виконання протипаводкових заходів.
А Закарпатдержрибохорона це бяка іще та. Перший раз про неї чую і не розумію, нафіга вона здалася?? Адже на базарі чи любому супермаркеті, куди не глянеш вся риба привізна чи імпортна. А ця структура, має цілий штат, обладнання, техніку, офіс, директора, замісників, канцелярських працівників, які оберігають вдень і вночі рибу. Яку рибу? Незрозуміло.

– А я думав, що основ­ною проблемою назвете Контрольно-ревізійне управління Закарпаття, яке цього року перевіряло вас близько трьох місяців і, за вашими словами, фактично заблокувало роботу Дирекції...

- Ми звернулися до суду, бо вважаємо, що порушення, знайдені КРУ, зафіксовані упереджено.

До речі, ревізія КРУ у нас триває й далі, бо відкрили позапланову перевірку (щоправда, нині вона призупинена). І якби ж проблема була лише в КРУ. Після їх виступів активізувалися й інші служби, особ­ливо Головне управління МВС.

Я десь чув про цю перевірку КРУ. Про це писали навіть на форумі Української правди. Виявилося шо в час кризи, наше підприємство купило для директора, тобто для нашого героя, джип Volkswagen Touareg за пів-мільйона грн. Ну і звичайно цим зацікавилося КРУ, МВС, навіщо в них крутіший джип чи у них самих. Але я впевнений, що після цієї щирої статті дуже багато поміняють свою думку. Адже наш герой будує дамби, планує протипаводкові заходи і звичайно, що для такої напруженої роботи потрібен автомобіль. А що таке якийсь джип за пів-мільйона грн, коли у них річний бюджет 200 млн грн?

P.S. Я ось не розумію все таки. Хто у цій історії довбойоб? Журналіст, що брав це інтервью і облизав всю сраку директору-рятівнику. Наш герой, який турбується про безпеку закарпатців і оперує фантастичним цифрами при будівництві уявних дамб на папері. Чи ми, що читаємо цей шизоїдальний бред і думаємо: є ж все таки у нас порядні чиновники, що працюють на наше з вами благо.

Так, з супермаркетами розібралися, тепер час перейти до маршруток. Як вовки в лісі, так і маршрутки - це санітари нашої транспортної системи. Маленькі, шустрі, наглі, вони надовго увійшли в наш з вами побут.

1. Це я найбільше не розумів. Давно помітив, що в більшості, коли чоловіки заходять в маршрутку, то відразу дають за проїзд, бо мають приготовлені вже гроші. Жінка спочатку зайде, сяде і потім або передасть гроші які тримала в руках (чому їх відразу не передати? незрозуміло) або почне ритися в бездонній сумочці. Спочатку я думав, що тут різниця в чоловічій і жіночій психології, мол жінки такі недалекоглядні. Але потім я зрозумів, що помилявся. Все діло в штанах. Де чоловіки найчастіше носять гроші? Правильно, в передньому кармані штанів або джинсів. Так ось, коли сидиш, то дуже незручно витягати гроші з кишені. А жінка має сумочку, де поритися дуже цікаво і корисно. Саме тому жінки не дуже цим переймаються, щоб заздалегідь приготувати гроші.

( Якщо цікаво... )

Після вчорашнього футболу, я все більше впевнююся в тому, що: Бог прокляв цю країну...

Якби я був президентом, я б законодавчо заборонив би дивитися і вболівати за український футбол. Краще вболівати за шахи, хокей на траві, керлінг, боулінг, поло, підводний бадмінтон та іншу херню, але тільки не за футбол. А під час мого правління, найвищою мірою покарання був би примусовий перегляд всіх ігор збірної України в плей-офах.

Одна з найпопулярніших пост-рок груп. Засвітилися із саундтреком до фільму Тоні Скота "Небезпечні пасажири потягу 123". Дуже рідкий випадок, коли в саундтреку бере участь пост-рокова група, не дивлячись на те, що сам жанр музики досить кінематографічний. Ця група моя одна з найулюбленіших, важко визначити яка в них пісня сама крута, бо в них обидва альбоми прекрасні. Однак, цю пісеньку я слухаю найчастіше.

Колия вперше почув цю пісню, я зрозумів: пост-рок це моя музика. Саме з неї почалася моя дивовижна подорож у світ пост-рок музики. Хоча з того часу у мене в колекції зібралося приблизно 500 груп, що грають пост-рок, але я дуже рідко зустрічав пісні, які хоч приблизно могли наблизитися до рівня First Breath After Coma. Це шедевр пост-рок музики, до сих пір як чуї її, аж мурашки йдуть по шкірі. Воно й не дивно що на LastFm в чартах по жанру post-rock ця пісня на 1 місці:)

Відео неофіційне, сама пісня в 2 рази довше чим у кліпі:)

Я зовсім не слухаю радіо, ну тільки коли їду в маршрутці на роботу та з роботи. І часто почуєш, якусь стару пісню, що слухав ще в школі. І все.. Спогади нахлинуть теплими хвилями і так стає приємно на душі. Сьогодні почув DJ Bobo, цей старий швейцарський балагур, здається буде співати і творити вічно, мої діти, ще мабуть будуть під нього відриватися:) Ще в 1994 році він був номер один на дискотеці в 19 школі, ух я як від нього тащився:) 15 років пройшло, а музика, енергія, все та сама, працює як швейцарський годинник:)

Цю пісню я вечером переслухав разів 20. Євроденс 90-х - сама крута музика:))

Дуже рекомендую подивитися фільм "25-й час" Особливо заради сцени, де головний герой, якого грає Едвард Нортон перед дзеркалом, протягом 5 хвилин виплескує із себе весь гнів та ненависть на оточуючих і світ. Дуже сильна сцена, кришу зносить серйозно:) Ось його монолог, відразу видно, що чувака все серйозно дістало.
І ось слухаючи чудову пост-рок групу French Teen Idol в одній із пісень випадково впізнав цей самий діалог. Таку пісню не гріх слухати і кожен день, атмосферна, інструментальна і трохи сумна...

French Teen Idol - (Un)Told Prejudices

Прийшов з роботи до дому, відразу нагрів суп, бо дуже голодний був. Сів вечеряти, а виявляється хліба нема. А я без хліба не можу, як справжній українець, навіть макарони їм з хлібом. І що? Відрізав собі файний шмат ковбаси замість хліба і сів вечеряти. І так в тій ковбасі одна соя та туалетний папір. Ось бачите, відразу видно, що ВОНА-ПРАЦЮЄ! Навіщо нам хліб, якщо є ковбаса

Приблизно раз в місяць я регулярно відвідую сайт proza.com.ua, інтернет-видання про сучасну культуру. Не то щоб я такий великий естет і поціновувач сучасної культури, не дуже я розбираюся в живопису, фотографії, арт-хаузу, авангардизмі, але не роблю з цього  проблему. Стараюся до цього відноситися нейтрально і з розумінням, кожний має право створити свій культ і від цього тащитися. Хоча на мою думку весь цей сир-бор з сучасною культурою хуйня і ще та. Можна зняти штани, накласти файну купу і цим пишатися, на всі придирки і критику, говорити що ніфіга ви не розумієте, це зараз дуже модно, бо це наша сутність, я бачу в цьому мистецтво, ну і бла бла.. Дуже багато зараз так і робить в живопису, прозі, поезії і т.д.. Чим брутальніше і огидніше, то тим круче і більш глибокий зміст в цьому находять. А хто не находить, той лузер і село, яке нич не розуміє. Так шось я відволікся:)
Ну і сьогодні заходжу я на proza.com.ua, а виявляється його закрили. В принципі це і не дуже дивно, сайт був досить специфічний. Порно, анал, педофілія, тобто все що дуже возбуждало головного редактора А.Ульянова dadakinder . Хоча не дивлячись на те, що він на мою думку трохи йобнутий на голову, але все рівно чортяка пише цікаво. Фотографії і різні брутальні ілюстрації мене не дуже приваблювали на сайті, але матеріали і роздуми я любив почитати, оригінальний і актуальний погляд на життя. Шкода що закрили сайт і це вже не перший дзвоник введення інтернет-цензури в Україні. Те що в Росії регулярно саджають ЖЖ-блогерів якось уже навіть і звиклося, відчуваю шо "кровавая гебня" скоро добереться і до нас.

Я не дуже розбираюся в людях. Мені важко з першого погляду визначити які вони є, тому я часто буваю наївним або сприймаю все як бачу. Незнайомих людей я сторонюсь і з самого початку не дуже йду на контакт, комунікабельним мене важко назвати.
Це було минулого року. Влітку, іду після роботи по Капушанській. Проходжу поряд з жінкою років 40, яка стоїть біля дороги. І виникає слідуючий діалог:
- Молодий чоловік, можна вас на хвилинку
- Да, слухаю
- Ви як будете проходити далі, скажіть таксі хай під'їде сюди.
- ????????
- Ну ось бачите там таксі стоїть? Як будете поряд з ним проходити, скажіть хай сюди до мене під'їде, бо він неправильно став.
Я поки ще не усвідомив масштаб цього дибілізму, дивлюся вперед, дійсно, десь за 20 метрів стоїть таксі і чекає. Проходжу поряд з ним, прекрасно розумію, що ідіотська ситуація, але мені стало дуже цікаво.Підійшов до таксиста і сказав, щоб під'їхав до жінки, це вона його чекає. Ну він подивився на мене дивно, десь так як я з самого початку на жінку і поїхав до неї.
А я йшов по вулиці далі і думав. ЩО ЦЕ ВЗАГАЛІ БУЛО?? Ну як це можна розуміти? Це лінь? Наглість? Просто ідіотізм? Чи зараз так прийнято? Я не знаю відповіді на ці питання, поняття не маю що то за жінка була, вроді біля неї не було щойно купленого холодильника чи величезних сумок, вона не була на милицях, можна було спокійно пройтися 20 метрів до таксі. Але вона стояла на вулиці і чекала, коли хтось буде проходити поряд. щоб попросити таксі під'їхати.
Я ніколи не зрозумію цей світ і людей.

Ще трохи нарахунок мрій. Завжди мріяв навчитися грати на гітарі, зараз теж мрію, але вже на фортепіано:) Але це відео мене убило, чуть зі стульчика не впав від сміху. Блін, як круто все таки чувак зажигає:))) Я теж так хочу! хоча звичайно в іншій обстановці:)



Хлопця однозначно треба в Modern Talking гітаристом і відразу бек-вокал. Впевнений, гурт здобуде нову популярність:)))

Вчора на роботі був деньчик, типове українське застілля: горілка, домашні страви, тости, промови, анекдоти,розмови про політику, футбол, армію та навіть жінок! І часто ж у нас у всіх буває, коли ви стаєте об'єктом уваги хазяїна чи ведучого пьянки. Коли вам абсолютно не хочеться пити ту горілку чи вино, або їсти тоті фаршировані баклажани, але вас все рівно заставляють, у нас це кажуть на Закарпатті "силують". І тоді виникають всім знайомі діалоги:
- Ні ні, дякую, я вже не буду пити.
- Та маленько, я вам чуть-чуть налью
- Та ні дякую, я вже не пью, бо мені завтра ( на роботу, летіти в космос, в 5 ранку вставати їхати на вокзал)
- Та я розумію, розумію, але маленько вам тільки освіжу. Дивиться, я небагато налью
Після слова "освіжу" ви розумієте, що нікуди вже не дінетеся. Бо "освіжити" це джокер любої пьянки, золота фішка у казино, цим словом можна налити хоч Папі Римському.
Далі вас починають силувати стравами. Ви мусите все попробувати на столі, не важливо що ви терпіти не може цибулю, чи кукурудзу чи оливки, чи майонез, але спробувати мусите все. Бо обідяться. І тут теж є свої нюанси силування:
- Давайте я вам насиплю ці жарені банани з салом.
- Ой та дякую, не треба, я вже такий ситий, ледве дихаю
- Та у вас тарілка пуста, ви майже нічого не їли, я вам трохи насиплю
І замість того щоб сказати не треба мені цього, бо мене вирве, ви мусите казати: та я ж кажу, я такий ситий. так наївся, все таке смачне! І тут розумієте, що зря ви сказали останню фразу, бо вам відразу кажуть:
- Ну тоді ви точно мусите спробувати ці банани з салом, бо їх робила (жінка, дочка, тітка, моя любима теща, сусідка навпроти дала обалдений рецепт, побачив в передачі "Смак")
Так що хочете ви цього чи ні, але в кінці застілля, ви будете ситим пережратим і пьяним., випившим (залежить від кількості спиртного і настирності хазяїна) І так завжди. Я ж кажу, типове українське застілля. І що цікаво, якщо ви все рівно будете ситим і пьяним, але вас раптом не дуже "силовали", то ви будете незадоволеним, в таких випадках кажуть, що гостина буле не дуже, бо там не "силовали". Так що ми самі заручники цієї системи.
І я часто думаю. Ось у нас такі славетні застільні українські традиції. Чому вони блін не розповсюджуються на інші речі. Наприклад на гроші і на роботу. Чому наприклад мене не "силують" грошима???
- Ой, та у вас щось така зарплата не дуже велика, давайте я вам підніму
- Та ні шо ви, у мене хороша зарплата, мені вистачає на життя
- Та що ви, подивіться які ціни, який зараз курс, не я вам зараз підніму зарплату. Я наполягаю!!
І ви мусите згодитися щоб вам підняли зарплату. Бо наполягають, негарно ж буде відмовлятися?:)
Або чому нема таких розмов:
- О, та подивіться, скільки у вас ще тут місця в гаманцю, зараз я вам дам пару купюр
- Та ні дякую, я б з радістю, але сюди вже не влізуть гроші, я ще фотографію мушу поставити своєї половинки
- Ну давайте хоч трішечки, я вам покладу пятсотками, вони багато місця не займають, ось сюди можна їх засунути
І ви важко зітхаєте і даєте свій гаманець. Бо вас "силують" і відмовляти не можна .

Треба цінувати наші традиції і розширювати їх на інші сфери життя. Тоді ми заживемо по-новому. І набагато краще, чим зараз. Шануймося, бо ми того варті!:) 

P.S. Куме наливай!

Випадково дізнався про таку штуку як copyscape.com, це система пошуку плагіату. Тобто ти на сайті вставляєш силку на якийсь текст, можна навіть на свій ЖЖ і тобі покаже, на яких сайтах і ресурсах цей текст використовувався. Вирішив задля цікавості перевірити свій самий відомий текст, Женский словарь,  який я написав ще в 2004 році. І що? Виявляється мій словарь розійшовся по сайтах і форумах, без вказівки автора. Став народним афоризмом, з однієї сторони приємно за таку популярність, але з іншої якось дуже обідно, що така несправедливість, невже так важко в кінці було вказати автора.
Тепер буду регулярно перевіряти свої тексти на пошук плагіатів, нехай тільки спробують щось у мене вкрасти!

До речі, я колись писав афоризми для anekdot.ru і випадково побачив по теліку як Задорнов внаглу прочитав мій афоризм. Весь зал йому аплодував, а я був готовий його роздерти. З тих пір Задорнов мій особистий ворог:)

Оце дивишся на це блядство з епідемією і думаєш. Все таки, як легко нами маніпулювати. Не знаю чи це ознака того, що ми такі дурні чи наївні, але факт залишається фактом. Нами маніпулюють як маріонетками. Минулого року сказали, що в Промінвестбанку проблеми з банкомати. Все, піздец був банківській системі. Вигребли всі гроші, які тільки встигли до мораторію НБУ. Сказали нам що той донецький пареньок з 2-мя судимостями це господар іще той, все, ледь не став президентом. Сказали Східу, що на Заході одні бендери і гастарбайтери, а Заходу сказали, що на Сході одні бандюки і шахтарі-алкаголіки і все. Ледь не розкол країни і безкінечні дискусії, хто кого кормить.  Сказали нам, що Росія відключає нам газ, все, всі в країні стали експертами по газовим питанням. Блін не країна, а якийсь глобальний телепроект "Дом-2" виходить.

Ось припустимо сьогодні в новинах скажуть, що незабаром не буде гречки. Із-за світової фінансової кризи, дорогих нафтопродуктів, нашестя довгоносика, бездарного уряду, неврожайного року, не важливо яка причина, але в країні незабаром буде дефіцит гречки. І що ви думаєте?? Та через 2 дні гречка зникне з прилавків магазинів, базарчиків, супермаркетів. Люди її будуть мішками купляти, навіть якщо її зовсім не вживають. Хай буде. Це наш менталітет такий. Ми століттями жили під гнітом половців, татар, поляків, росіян і звикли завжди робити запаси, бо хто його знає, як там далі буде. Аби тільки не гірше.. І тут почнеться справжнє шоу.

( Якщо цікаво... )

Перші пів-року в армії, я служив в Полтаві, навчальному центрі військ звязку, тобто в "учебці" як кажуть. По своїй суті це був звичайний інтернат тільки посиленого режиму, ми були курсантами, ходили в формі, у нас були заняття, але ми були більше зайняті роботами та нарядами чим ребята в серіалі "Кадети". І був у нас у взводі один армян. Забув вже як його звали, але хлопець був свій, тихий, спокійний, надійний. Одного вечора я сидів в казармі після важкого трудового дня, він теж прийшов з занять, підсів біля мене. Розговорилися щось за службу, він поскаржився мені, що дуже херово себе почуває, ну а я йому кажу: йди в санчасть, а я сержанту доповім що ти пішов. Ну він встав, пішов і більше я його не бачив...
Вечером у нас негайне построєніє. Виявляється що наш товариш, пішов в санчасть і там йому взагалі стало зле. Втратив свідомість, у нього відмовили почки, на гелікоптері його негайно доставили в Київ у військовий госпіталь. Ну і відразу постало питання. Що сталося??? Почалося ледь не службове розслідування, хто його останій раз бачив (ваш покірний слуга, що мусив писати купу пояснень), що він їв (те що і решта 600 курсантів в нашій столовій), де він був в останній час ну і ще купа питань. Наші лікарі з санчасті не довго думаючи винесли діагноз: що це лептоспіроз. Інфекційне захворювання, яке передається через щурів. І у нас оголосили в казармі карантин. Вже зараз аналізуючи цю ситуацію, я бачу що це ідіотська ідея була. У нас столова була двох-поверхова, брудна, закопчена, мрія любого перевіряючого з санпедінстанції. І щурів там було так багато, що своєю кількістю вони вносили значний внесок у наші мясні страви. Тобто якби то був би лептоспіроз то ним би захворіло вже точно би пів-казарми, а не одна людина. А що таке карантин зимою? Ну по перше кипячена вода. І нам видали армійські фляги з кипяченою водою, які потрібно носити літом, але ніяк не зимою. В Полтаві зима була дуже сурова і через пару годин, вода у флязі перетворювалася майже на лід, що приносило великі незручності, носити у себе на поясі флягу з льодовою водою.
Через тиждень виявилося, що у нашого товариша був не лептоспіроз, а жовтуха, яку лікарі у воєнкоматі прогавили. Але у нас в казармі карантин не відмінили. Так, на всяк випадок, адже це буде по ідіотські виглядати якщо скажуть, що помилися, в армії ніколи не помиляються, є тільки неправильне виконання команди. Тому ми ще 2 тижні ходили з флягами з холодною водою і вдавали що у нас карантин.

Все таки Україна дивовижна країна. Напевно Бог коли створював людей, то всіх дибілів, уродів, педофілів та інших підарасів, поселив між Карпатами і Доном і назвав їх політиками. А щоб їм не було скучно, створив для них українців, які будуть їх обслуговувати та брати участь в усіх різноманітних шоу аферах. Ми перші в світі організували наймасовіший флеш-моб, який назвали Майдан. Ми перші, хто добровільно понесли власні гроші в банки під видом депозитів, щоб держава їх заморозила і обесцінила в 2 рази. Ми перші, хто умудрився переживати за чужу мову, та прагнемо зробити її державною, зовсім не дбаючи про свою рідну. Це ми виграли 1 і 2 світову війну, зробили Христоса українцем, прийняли на себе Чорнобиль і безкоштовно віддали ядерну зброю, винайшли ренгтен, запустили перший спутник, перші зварили самогон, синтезували сало, придумали ковбасу без мяса, навчили англійців грати в футбол і змайстрували канадцям клюшки для хокея. Ми українці, безмовні глядачі на ток-шоу "Україна".
В країні триває епідемія грипа. Але що таке звичайна пандемічна епідемія грипа? Та вона буває кожен рік, нічого особливого. Ми ж українці, нам не потрібно простих шляхів. Тому ми перша країна в світі, де спалахнула справжня епідемія свиного чи каліфорнійського грипа. В Мексиці, США, Європі і навіть в Азії свиний грип не прижився і це очевидно. Де ще так цінують і люблять свиней як не на Україні? Тому ми взяли на себе цей тягар. Хай світ побачить, хто такі українці. І все це завдяки мудрому керівництву наших вождів. Адже ми повністю готові до цього грипу, ми за 2 дні скупили всі ліки в аптеках і фармацевтичний ринок не встигає рахувати свої надприбутки. Уряд виділив пів-мільярда гривень на цю епохальну боротьбу, президент доручив армії мобілізувати всі сили. Я не здивуюся якщо ще марсіани  прилетять нам на допомогу, а Софія Ротату і Оксана Білозір дадуть благодійний концерт в Палаці "Україна" для збору коштів на боротьу з грипом.
А я ось пишу ці строки дома і не розумію одного. В будинку вже 4-й день немає газу. Закарпатгаз відключив газопостачання, за те що, в будинку багато людей підключило автономне опалення. Це мабуть для них дуже дивних факт, чому це люди собі ставлять автономне опалення, якщо у нас все прекрасно, є цілодобова гаряча вода, кожну осінь вчасно включається опалення, дивні ці українці, ніяк їм не сидиться на місті. І я дивлюся на пафосні речі наших вождів і дуже хочеться спитати, замість того, щоб боротися з вітряками як Дон Кіхот, може краще дати людям тепло і не кидати їх напризволяще??

Завів собі твіттер. twitter.com/Serm1k Навіщо?? Поняття не маю, тим більше навіть не розбираюся як ним користуватися:) Але хай буде, кажуть шо модна і перспективна штука.

1. Буває часто спішиш за покупками, заходиш в супермаркет і перед самим входом біля корзинок, обов'язково хтось стане щоб вибрати їх. Нафіга питається??? Вони ж абсолютно однакові! На ходу взяв корзинку і пішов далі, не створюй черг. Очевидно дехто так серйозно ставиться до проблеми вибору, що починає це прямо з корзинок.

2. Ви в курсі, що 1 кг. укріпа коштує 99 грн?? Його що привозять з Шахти від бариг?

3. Часто помічав як працівники Вопака на обід беруть собі щось поїсти. Як правило це якісь печенья, кефір чи йогурт. Чому ніхто не купує салати та готові страви власного виробництва, вони ж недорогі. Вам не здається це дивним? Самим це стрьомно їсти, а ось продавати можна.

4. Чому булочка з сезамом за 99 коп у Вопаку біля Білочки, набагато менша чим у Вопаку в Новому районі. Там що, пекар собі барижить?

5. Навіть коли в тебе повний кошик товару, касирша все рівно запитає дежурну фразу: -"Кульок потрібно?" Нет блін, я це зараз все розфасую по карманам джинсів, а інше понесу в руках. Взагалі, навіщо кожний раз задавати ці питання, чи потрібен кульок, чи є карточка. Покупець сам має бути зацікавлений в тому і проявляти ініціативу. Якщо в мене є карточка на знижку, то я точно не буду її ховати від касирши, а обов'язково її використаю.

6. Чому наші яблука коштують дорожче за бананів, що привезли з Еквадора????? А баночка огурчиків "Верес", які прекрасно йдуть під водочку, коштує стільки же як маленька баночка ікри.

7. Дуже мене дратують в Дасторі, дівчата що стоять по відділам і пронизливим поглядом дивляться за покупцями, щоб щось не спи$$или. Я себе тоді дуже некомфортно почуваю , так і бачу як вони думають: ооо, тіпок з нового району, вот цей точно зараз спробує щось украсти. Блін, та купіть краще додаткові камери спостереження, але не перетворюйте супермаркет в ювелірний магазин!

8. Дівчинка, божий одуванчік у алкогольному відділі з питанням: - "Яку горілку вам порекомендувати?" це просто атомний піздец. Це тільки у нас таке може бути. Теж саме, що поставити якогось забулдигу у відділ прокладок, що буде рекомендувати жінкам які тампони їм купити. Ну що може порекомендувати 16-річна дівчина, яка крім кока-коли і Дюшеса більше нічого не пила, чоловіку що все життя пьє горілку?? Одним словом цинізм вищого ґатунку.

9. У Дасторі це можна побачити часто, у Вопаку рідко. VIP-покупці. Вони обов'язково ходять цілою сім'єю, чоловік, жінка і двоє діточок. Одягнуті так ніби прийшли на спектакль чи ювілейний концерт Баскова. Він високий, властолюбний, вальяжно толкає поверх набиту коляску - символ сімейної влади та благополуччя. Для повного антуражу, на коляску не вистачає мігалки і автомобільного гудка, щоб всі розступалися перед ними. Вообщем, яскраві представники "потреблядства". Кидають в коляску все, до чого рука досягне. Щоб чек був мінімум на 1000 грн. Дуже круто і зовсім для мене незрозуміло, це зупинитися біля холодильника з напоями, взяти кока-колу чи спрайт, відразу її відкрити і пити з виразом: "Ух, як я заєбався тут ходити, це вам не вагони розгружати!"

10. Судячи по охороні, супермаркет "Велика Кишення" серйозне заведеніє. Вони ходять в уніформі, з виразом аля Кевін Костнер з фільму "Особистий охоронець" і весь час переговорюються по рації, напевно тримають зв'язок з поліцейським вертолітом, який кружляє над Кишенею і готовий в будь-яку хвилину затримати злодія, що вкрав шоколадний батончик. І все в Кишені, дуже-дуже круто, до того часу, поки ви не підете на касу розраховуватися. Бо виявиться, що з 20 встановлених кас, працюють максимум 2, а інколи і одна каса. Та звільніть половину охорони, хай зі своїм пафосом ідуть зніматися в російські серіали і візьміть ще пару касирш, буде більше толку. Но нє?

Прочитав в Канаріса на сайті Дурдома про українські міста. Дуже мені подобається як Канаріс пише, шкода що не має він ЖЖ. Ось про мій рідний Ужгород, чотко написано, нє?:)

"…В антуражі споглядання сакури в Ужгороді не вистачає тільки Фудзіями на горизонті. Ні, вона вгадується – ціла плеяда не таких і далеких карпатських вершин, проте, ужгородська сакура відтіняється не масивною і обмеженою горою, а бездонно-блакитним, аж дзвінким від повноти кольору, небом. Це дзвінке місто.Тут відлуння кроку накладається на шерхіт різноязикого, вільно гуляючого тлуму. Тут навіть луна – як мінімум, трилінгвічна. Угро-фінська її сутність невловимо переплітається з індоєвропейською, не створюючи жодних проблем у спілкуванні автохтонів з осілими, століттями тому назад, потомками дунайських  зауральців.
Ужгород вміє справляти враження. Він – місто–артист. Його мешканці так переконливо грають себе самих, кращих ніж насправді, що давно перетворились у свій рольовий прототип. Тут уміють все на світі, а найкраще – готувати. І бограч, вогненної сили бограч, вміщає в собі всі віддітнки темпераменту гарячого Ужгорода.  Міста, чиє тепло випромінюють навіть квіти…. " (с) Канаріс